І будуть люди читать онлайн

Скло так і бризнуло, рама налізла кобилі на голову, а Йван полетів їй під копита… Приїхали!

Іван вигрібався із-під кобили, Матвій все ще виснув на дишлі, а діти перемішались-переплутались так, що вже й не розібрати, де чия голова, а де чиї ноги.

— Хведоро! — звівшись на ноги, загорлав Іван. — Одчиняй, така-сяка, двері, бо тут тобі й смерть!..

Хведора не відчиняла. З тієї простої причини, що не було її вдома.

Сяк-так відкотивши воза та вивільнивши кобилу, увалилися до хати.

— Тату, їсти!

— Га? — вдарив об поли Іван.

 — Ти чуєш, Матвію, вони хочуть їсти! Я їм всі гроші стравив, ярмарок увесь закупив, а вони все ще не наїлися… То беріть закусюйте татом! Ось із руки й починайте!..

Тата не схотіли — шаснули до печі:

— Тату, вареники!

— Вареники? — вирячив очі Йван. — А їй-пра, вареники!.. Матвію, дивись: повна макітра. То воно ж по цьому случаю і випити не гріх!

Матвій відповів, що не гріх. Стояв посеред хати, оглядав стіни, обвішані рушниками, так наче прицілявся, з якого починати.

Із сіней повернувся Іван, притискаючи до черева сулію з перваком. Вигнала жінка та й сховала до різдва, а Іван оце її і знайшов. Бо хіба ж зараз не свято Іванові? Ти поглянь, хто приїхав! Друг приїхав, найвірніший Іванів товариш, та ще який, Хведоро, друг!.."

"— Матвію, дай я тебе, занудо, поцілую! Ум… ум… Ех, дарувать так дарувать: забирай і синів разом із моєю Хведорою! Не хочеш?.. Синів моїх не хочеш?.. Ну й дурень… Тоді поїхали до молодиці… Є молодиця — сам до неї пішов би, так Хведора не пустить! Забирай вареники, які лишилися, бо в неї, мо’, закуски нема…

Вигрібали вареники розчепіреними п’ятірнями, набивали ними кишені.

— Отого хапай-но, Матвію! Отого, пузатішого!.. Іч, як вимазався в олію!..

Потім Іван згадав, що в коморі повне решето сирих яєць. Виніс, похитуючись, поставив на стіл:

— Греби, поки жінка не побачила!

Курячі яйця теж помандрували до кишень.

— Набрав? А теперечки поїхали…

Наказав синам нікуди не рипатися, підхопив недопиту сулію та й двигонув із гостем надвір.

— Ех, пить будем та гулять будем!..

Та пили… Та гуляли…

Повернувся Іван од Марти Лисючки вже один. Хто-зна, чи й знайшов би дорогу додому, та кобила, спасибі їй, сама привезла. Їхав Іван голічерева, задравши ноги. І якщо хто стрічався, то бачив тільки руді чоботи, задерті до неба, та чув голосне хропіння і булькання, мовби лежав там не Йван, а сулія із горілкою.

Матвій же доночував у Марти.

Прокинувся ще затемна.