Анатолій Дімаров — «І будуть люди»: читать онлайн бесплатно полную версию

І будуть люди читать онлайн

Обложка книги І будуть люди
0
Книга доступна на устройствах
  • Android
  • IOS
  • Smart TV
Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.
Комментарии

Ваша оценка

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

Текст книги

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал

Збирався Ганжа до Марти умовити, щоб сама одвезла, та все було ніколи. І тепер уже здивовано подивився на Матвія, здивовано і навіть аж приязно: так ось який ти, чоловіче!

— Везіть у гамазей… Заждіть, я із вами пройдусь, щоб правильно оформили.

Вже по дорозі спитав:

— Як думаєте жити?

Матвій відповів не відразу. Скинув для чогось шапку, пригладив світленьке волосся, а потім в свою чергу поцікавився:

— До ТОЗу з конем чи й без?..

А пізно увечері, лежачи поруч із Мартою, витирав їй долонею сльози:

— Жалієш?.

. А ти не жалій!

— Я вже й не шкодую, Матвійчику…

А дурні сльози — кап та й кап із очей. Шість же чувалів! Та такої, як сонце!

Володька, дізнавшись про пшеницю, похвалив нового тарасівця:

— Оце класово свідома людина!

Тільки жалкував, що вислизнула Марта йому із рук: ні за що тепер розкуркулювати. Ну, та настане час — він їй пригадає усе: і службу на класового ворога, і переховування отого зерна. А чоловік її — молодчага! І що зерно привіз, і що до ТОЗу записався одразу, навіть що й ворота пофарбував у червоне.

Володі аж досадно було: як він сам до такого не додумався! Взяти охри чи фарби дістати в районі, і всім комуністам села, всьому активу — червоні ворота! Щоб кожному видно було, хто тут живе.

А тепер якось незручно: Матвій позапартійний, та ще й не встиг проявити себе у активі… А що зерно одразу привіз — молодчина! Тут Володя навіть перед Гінзбургом похвастався: от які у нас люди свідомі!"

"Гінзбург зацікавився. Дістав блокнот, записав прізвище й ім’я.

Щось сталося з пам’яттю секретаря райкому: раніше не записував нічого, все пам’ятав, а тепер як що, так і до блокнота. Та й вид у нього неважнецький — зблід, помарнів, синці попід очима.

— Ти б підлікувався, — радив Ганжа занепокоєно.

Григорій тільки одмахнувся, мовляв, знайшов, про що говорити! Краще скажи мені от що: статтю читав?

— Це яку статтю?

— Значить, не читав. Коли б читав, не перепитував би. В позавчорашній «Правде» надрукована стаття товариша Сталіна «Рік великого перелому».

— Так ми ж іще позавчорашньої «Правды» не одержували!

— Я теж учора цієї «Правды» не мав, а мені вже подзвонили із округу… «Гінзбург?.. Читав статтю товариша Сталіна?.. Так от, одержиш „Правду“ — прочитай негайно! І зверни особливу увагу на ті місця, де товариш Сталін говорить, що в колгоспи масово пішов середняк… Що цілими селами, волостями, районами ідуть до колгоспу селяни… Як там у тебе середняк, товаришу Гінзбург?.. Не йде?.. Вагається?..