І будуть люди читать онлайн

На Мокрининому обличчі таке неприховане розчарування, що Оксен знову лякається, як би жінка не передумала.

— Або добре, де вже моє не пропадало: дам я вам сьогодні завдаток… Це тільки, вважайте, для вас, Мокрино. Іншому і копійки наперед не дав би. Бо тепер знаєте, які люди пішли: візьме та й поминай як звали!

Оксен зводиться, йде до великої пузатої скрині, що стоїть під вікном. Обережно здіймає килим, відмикає внутрішній, із дзвоном, замок, підіймає важке віко, обклеєне кольоровими картинками лубочних видань.

«Боже, скільки того добра в чоловіка! — тихенько ахкає вона. — Коли б мені хоч десяту частку того, я б і горя не знала!».

Оксен дістає з прискринка важкий дідів гаман і, вже зовсім відвернувшись од жінки, клацає сталевим кігтем — розкриває міцно стулені дужки.

Він довго шелестить папірцями — відбирає, які найбільш потерті.

— Оце вам, Мокрино, аж п’ятдесят рубликів завдатку! — кладе Оксен перед жінкою пом’яті кредитки. — А решту віддам, як підпишемо купчу.

Тремтячими пальцями перераховує Мокрина гроші. Розкладає на п’ять рівних купок — по десять карбованців, бо вміє лічити тільки до десяти. Потім побожно зав’язує в краєчок хустини, затискає в темний кулак: легше тепер відірвати їй руку, аніж видерти гроші.

— То я вже піду, — каже вона, побоюючись, що Оксен роздумає та відбере отой завдаток."

"— Ідіть з богом! — бажає їй щастя Оксен і, проводжаючи жінку, ще раз нагадує: — Глядіть же, поїдемо завтра до міста!

А перед вечором, коли втомлене сонце, віддавши тепло Івасютиним нивам, спішило відпочити за обрій, Оксен стояв посеред щойно придбаного поля. Довкола лисніла чорна рілля, ласкаво хлюпала невисокими довгими хвилями, а він стояв, оббризканий вечірнім сонцем у бронзу та мідь, важкий, непорушний, врослий у землю, і не було, здавалося, такої сили на світі, що зрушила б його з місця, примусила б його поступитись, віддати хоч шматочок землі.

Десь у своїй хаті ще раз перераховувала гроші Мокрина, розкладаючи їх на маленькі купки. Десь сьорбав остогидлі «булони» Протасій і чекав од своєї жінки підмоги: «на усілєніє харчу».