І будуть люди читать онлайн

Прокинувся на онуковій спині, дошка хитається, як гойдалка, піднімається тихенько під стелю: не інакше, бог живцем забирає на небо!

Діда відливали водою, Оксена частували черезсідельником.

Вдруге затіяв боротися з бугаєм. Ухопив молодого бугаїська за роги, прикипів до них міцними долонями, врився ногами в землю. Доти смикав та крутив тварину за роги, доки та осатаніла зовсім: на тупій, наче відсіченій, морді зимовою памороззю виступила піна, роздулися люто ніздрі, скаженою кров’ю налилися очі, а по дугою вигнутій спині гадюкою б’ється хвіст.

Першою те бойовисько побачила мачуха. Глянула в низеньке віконце — обмерла:

— Ой боже, бугай Оксена товче!

Свирид, що саме підобідував, схопився, перекидаючи стіл, прихапцем метнувся до вікна.

Бугая заганяли до стайні вдвох. Він глухо ревів, Пускав люту слину, неохоче задкував під рясними ударами.

В той же день батько запросив сусідів, повалив бугая, вдів у ніздрю залізне кільце. Коли очманіла від болю тварина зірвалась на ноги, замотала головою, розбризкуючи кров, батько сказав сердито синові:

— Тобі б, лобуряко, отаке кільце в губу! Найшов із ким мірятись дурною силою!

Оксен закліпав очима, винувато промовчав.

Василь Ганжа походив із стародавнього козацького роду. До цього часу ходили по хутору перекази про його далекого пращура — неймовірної сили козарлюгу, що прийшов сюди після того, як цариця Катерина зруйнувала Запорозьку Січ, та й поставив сяку-таку хатину якраз на тому місці, де тепер живуть Ганжі,— за півверсти від Івасют.

До самісінької смерті не зрікся той пращур запорозьких звичаїв.

Носив у лівому вусі велику сережку, зняту з якогось бусурманина-турка: срібний півмісяць з чорними арабськими письменами, через день голив міцну, як мідний казан, голову, об яку пощербилася не одна ворожа шаблюка, залишав довгого оселедця, а коли пив мед-горілку, то закладав вуса аж за вуха, щоб не втопити їх у піввідровому келихові.