І будуть люди читать онлайн

— Тихше, чорт! — зашипів на нього старий, бо отой стукіт заліза пострілом віддавався йому у вухах. Заскочив до сіней, замкнув двері, аж тоді відчув себе в певній безпеці.

— Всі дома?

— Та всі…

— За мною приходили?

— Були з району… І Ганжа все навідується…

— Завісь вікна. Постій, розбуди спершу матір, хай поможе.

Почекав у сінях, поки завісили вікна, засвітили лампу, аж тоді зайшов до хати.

Побачивши чоловіка, Гайдучиха спробувала була вдарити вголос, але чоловік таким розлюченим гусаком зашипів на неї:

— Цить, стара відьмо, комисарів накликати хочеш?! — що вона подавилася криком, тільки жалісливо кривилася та сякалася в пелену, не спускаючи з чоловіка наляканих очей.

— Може, хоч їсти даси?

Стара метнулася до печі, витягла чавун, — по хаті пішов дух умлілого, настояного на жару борщу. Гайдук раптом зігнувся, ухопився за живіт, застогнав: гострі спазми звели йому шлунок, давно не вмиване чоло зросив холодний піт.

Їв жадібно й швидко. Мотав ложкою, як ціпом, доки вимолотив величезну миску борщу, ум’яв майже півхлібини.

Аж тоді відвалився від столу, глянув перед собою посоловілими очима.

— Як там кабанчик? — поцікавився він, трохи передихнувши та закуривши.

— А що йому скоїться? — здвигнув плечима старший син Петро.

— А те, що ногу міг поламати! — розсердився відразу старий. — Там в дошці дірка була…

— Так ми ж її, тату, залатали! — радо перебив молодший Микола."

"Гайдук, що зібрався вже батькувати синів, осікся, почав сердито смоктати цигарку, ховаючи за димом маленькі, але зіркі, як у яструба, очі.

Подивився на обох синів, що стояли перед ним, — високі, дужі, плечисті, з хижо вирізьбленими, Гайдукового роду, носами, з твердими губами, стояли, наче врісши в долівку, — спробуй, попхни! — і гострою голкою шпигонуло в серце: «Ех, хлопці, хлопці, ростив я вас, думалося: господарями будете!.. А воно, бач, як склалося…» І ще заповзятіше засмоктав здоровенну цигарку, люто докурюючи її та ховаючи очі під густі наколошкані брови.

Потім обличчя його стало суворе й рішуче, він кинув недокурок, розтоптав каблуком, звівся:

— Ну, хлопці, збирайтеся в дорогу.

— Куди ти їх забираєш? — метнулася до нього Гайдучиха.

— Не бійся, за гряницю не поведу, — криво усміхнувся Гайдук. І відразу ж нагримав на жінку, що вже кривила розпачливо рота, притискала до сухеньких грудей темні жилаві руки: — Поплач мені, поплач! Поголоси, щоб село все зібралося!..